1. Повага до індивідуальності дитини
(врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку
шляхів виходу зі складних ситуацій;
2. Формування системи
цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;
3. Підвищення
психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та
вікових особливостей дитини;
4. Забезпечення
тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами.
Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та
увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
1.
За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий
і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність,
неврівноваженого — за плаксивість.
2.
Під час їжі.
3.Якщо
вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена).
Краще підтримати її.
4.
За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини;
за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або
фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до
обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5.
На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6.
При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі
між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої —
злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7.
За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки
своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але
навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які
дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8.
Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати
одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання,
дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні
особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою,
вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На
істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не
повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує
в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в
очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати
дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме
покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає
шан¬тажувати батьків.
Підготувала: вихователь-методист Корнієнко О.А.
Немає коментарів :
Дописати коментар