У
період поширення масової культури велика увага приділяється вихованню
мовної особистості, тобто такої, яка володіла б усіма виражальними засобами
рідної мови, була б спроможна вільно виражати власні позиції, логічно та
послідовно висловлювати свої думки, судження та переконання, пояснювати їх і
доводити. Мовленнєва компетенція
передбачає сформованість фонетичної, лексичної, граматичної, діамонологічної
компетенцій. Варто зазначити, що мовленнєва компетенція формується на етапі
дошкільного дитинства, через це вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення
дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення
(діамонологічна компетенція) – важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку
дитини дошкільного віку. Проблема розвитку зв’язного мовлення порушується в
психології, мовознавстві, логопедії тощо. У дослідженнях з оволодіння дітьми зв’язним
монологічним мовленням вказується на низку труднощів: дошкільникам важко
скласти розповідь, втрачається зв’язність висловлювання, часто порушується
структура розповіді, висловлювання насичене паузами, повторами, діти
відхиляються від теми, значна частина дітей дошкільного віку взагалі не володіє
зв’язним українським мовленням. Таким чином, саме переказ літературних творів є
важливим етапом опанування дошкільником зв’язним мовленням. Мовленнєвий
розвиток дитини, зокрема мовленнєва компетентність – один з важливих чинників
становлення особистості в дошкільному дитинстві. Формування мовлення дошкільнят
складається з різних структурних компонентів. До них належать: мовленнєва
компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий
розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують
функціонування мовлення; навчання мови, пов’язане з певним обсягом елементарних
знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й
водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання
мовленнєвої культури особистості. Мовленнєва компетенція виявляє готовність та
спроможність особистості адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних
ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо),
використовуючи для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та
інтонаційні засоби виразності Дуже
важливим етапом у розвитку мовлення є перехід від діалогічного мовлення до монологічного.
Оволодіння монологічним мовленням – складний і тривалий процес. Монологічне
мовлення – це мовлення однієї особи, яка виражає в більш або менш розгорнутій
формі свої думки, наміри, оцінку тощо. Воно є складнішою формою усного
мовлення, оскільки спирається на логічне мислення, потребує напруження пам’яті,
попередньої підготовки і добре розвиненого мовлення. Отже, монологічна
компетенція – це сформованість вміння адекватно та доречно практично користуватися
зв’язним монологічним мовленням. Розвиток мовлення визначається стосунками
дитини з дорослими, які упродовж розвитку дитини весь час змінюються. На ґрунті
цих нових стосунків виникають нові можливості: дитина оволодіває контекстним
мовленням, тобто таким типом зв’язного мовлення, за яким зміст розкривається із
самого контексту, незалежно від безпосередньої ситуації і безпосереднього
спілкування із співрозмовником. Таке мовлення структурно оформлене, зв’язне,
точне. Необхідною умовою розвитку монологічного мовлення є розширення знань
дітей про навколишній світ. Мовлення допомагає дитині не лише спілкуватися з
іншими людьми, але й пізнавати світ. «Оволодіння мовленням – це спосіб пізнання
дійсності. Багатство мовлення значною мірою залежить від збагачення дитини
різними уявленнями й поняттями, від її життєвого досвіду», Українська дослідниця А.М.Богуш стверджує, що дитина чотирьох років відповідає
на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок,
віршів), діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих
(підказування слів, речень) описові розповіді (з 3–4 речень) про іграшки,
овочі, фрукти, дії товаришів, свої власні та сюжетні відповіді-розповіді
(спільно з дорослим) за змістом сюжетних картинок; переказує за допомогою
запитань добре знайомі казки. Діти п’яти років вміють складати розповіді за
зразками дорослого: описові, сюжетні, з
власного досвіду; переказують знайомі оповідання і казки. Діти шести років
складають описові розповіді, сюжетні розповіді за картинками, з власного
досвіду за зразками. Без допомоги дорослого вміють передавати зміст знайомої
казки, мультфільму, вистави; розповідати про події, свідками яких були, що
трапилося по дорозі, на відпочинку, в транспорті, про що їм читали вдома. За
зразками та планом вихователя складають творчі розповіді, продовжують
розповідь, розпочату вихователем, об’єднують опорні слова у творчу розповідь,
складають розповіді за сюжетною ігровою обстановкою, створюють коротенькі
розповіді - міркування, розповіді-пояснення. Переказують знайомі літературні
тексти різної складності і композиції за планом вихователя та за частинами.
Оцінюють прослухані розповіді, які були записані на магнітофон. Тому важливо
констатувати, що одним з найефективніших методів розвитку монологічного мовлення
є переказ. Переказуючи, дитина вчиться говорити зв’язно, послідовно;
удосконалюється граматично правильне мовлення, збагачується й активізується
словниковий запас дітей. Позитивно впливає переказ і на виразність дитячого
мовлення. Результативність навчання
переказу залежить також від вікових та індивідуальних особливостей опанування
дітьми монологічним мовленням, рівня сформованості у них монологічної
компетенції. Зокрема, спосіб інсценування за ролями здебільшого застосовують у
молодшому дошкільному віці, але й старші діти із задоволенням переказують за
ролями казки й оповідання. Переказ літературних творів сприяє розвитку навичок
виразного зв’язного монологічного мовлення у дітей. Діти наслідують зразок
літературного мовлення, залучаються до оригінального художнього мовлення,
запам’ятовують емоційні слова, образні вислови, словосполучення і речення,
оволодівають живою рідною мовою. Висока художність творів для переказу,
цілісність форми, композиції й мови вчать вихованців чітко й послідовно
будувати розповідь, не захоплюючись деталями й не пропускаючи головного. Проте
існує низка труднощів, з якими стикаються діти під час самого процесу переказу.
Сприймати на слух та відтворювати інформацію, при цьому використовуючи засоби
інтонаційної виразності та зв’язність викладу тексту, не таке легке завдання.
Дітям важко розпочати свою розповідь, важко донести її у зв’язному викладі слухачеві.
Таким чином, розвиток зв’язного монологічного мовлення, з одного боку, має
велике значення для подальшого навчання в школі та спілкування з оточуючими, з
іншого ж – більшість дітей дошкільного віку мають значні складнощі в оволодінні
ним. Тому для виконання завдання з переказу дошкільник має навчитися уважно
слухати літературний текст, розуміти його зміст, запам’ятовувати послідовність
подій, свідомо, зв’язно й виразно відтворювати текст (найефективніше – за
ролями) тощо. Таким чином, переказ має посісти чільне місце у роботі з
формування мовленнєвої компетентності у дітей дошкільного віку.
Підготувала: вихователь-методист Корнієнко О.А.
Немає коментарів :
Дописати коментар